сегодня пятница, 21 сентября 2018   
Садиба Діда Мороза
ГЛАВНАЯ страница
Центру "ВІТАЮ" -17 лет!
Лист Діду Морозу
НОВЫЙ ГОД - 2018
Лист від Діда Мороза
К 8 Марта!
АРТИСТЫ
Ведущие + DJ
ВИДЕОсъёмка и монтаж
ВСЕ УCЛУГИ
ГУСАРЫ
СВАДЬБА от "А" до "Я"
ЮБИЛЕЙ
Формы оплаты
К О Н Т А К Т Ы
Заказать услуги
Новости "Вітаю"
Анонс "Вітаю"
Коллективчик
О нас пишут...
Письмо от Маши и Медведя
Мудрость веков
День АНГЕЛА
Тексты поздравлений
ТОСТЫ
Стихи о любви
Украинские праздники
Дисконтная система
Как прекрасен этот мир!
КИЄВЕ МІЙ!!!
Фэн Шуй
Тренинги
Рыхловская ПУСТЫНЬ
;-))) Приколы
 
Качанівка - Соколиний Хутір - Батурин (жовтень 2011)


      9 жовтня 2011 року у день 11-ї річниці створення культурно-розважального центру «Вітаю» наш дружній творчий колектив відбув на святкування дня фірми до Чернігівської області, Ічнянського району, с. Петрушівка, де знаходиться вже відомий багатьом українцям і іноземцям «СОКОЛИНИЙ ХУТІР». 

      Займаючись тим, що ми даруємо світло й радість людям, робимо їх щасливими, нам теж захотілось скинути пелену міської суєти та одноманіття, і поринути у духовний світ українського села, поспілкуватись з розкішною природою і цікавими людьми — господарями «Соколиного хутору»: справжнім козаком Миколою та його чарівною гостинною дружиною пані Ларисою. 

      На “Хуторі” ми зупинитися в українській старовинній садибі ПИСАРЯ, що зберегла національні риси та гостинність. Гарний затишний український будиночок, справжня піч на дровах, вихід з двору до річки Смож – у все це ми поринули зразу ж з головою!

      У перший день відвідати Національний історико-культурний заповідник «Качанівка», (який знаходиться зовсім недалеко від «Соколиного хутору») ми не встигли, бо парк був ще відкрит, але Палац вже зачинено…і ми поїхали поселятися в «Соколиний хутір» в Хату Писаря – садибу, що подарувала нам спокій та затишок українського хутора кінця XVIII - початку ХІХ ст.

       Мальовниче село Петрушівка, що розкинулось у верхів’ях річки Смож, розташоване в лісостеповій зоні на південному сході Чернігівщини – це дійсно райській куточок для духовного та фізичного оздоровлення.

       За давнім переказом старожилів Петрушівки, “Соколиний хутір” знаходиться на землі гетьмана Мазепи і називається Смотрики.

       Коли Петро І повів військо на Карла ХІІ, на протилежному від хутора боці річки, провів огляд (смотр) війська, звідки і походить назва історичної землі Смотрики.

      Минулого століття частими гостями села були відомі письменники, історики, митці. Із щедрої криниці українського народного фольклору, тут черпала натхнення письменниця Марко Вовчок.

       У "досвітчаній хатині" замальовував колоритні типи Ілля Рєпін для картини “Вечорниці”.


      Після розміщення і невеличкого перекусу (бо святкова вечеря була запланована трошки пізніше) ми пішли у вже натоплену і підготовлену для нас Козацьку Лазню на сіні (!) і дровах!!!

      Пан Миколай з паном Сергієм гарно попарили нас дубовими віниками.  У самій лазні дерев»яні лежаки були вкриті сіном, і цей запах стояв ще довго у пам»яті. Травяний чай з медом і суницею був теж дуже до речі. 

      2 години справжньої козацької лазні розслабили нас зовсім після дороги і ми пішли готуватися до святкової вечері.

      Всі страви святкової вечері були в національному українському стилі і готувалися в старовинній великій українській печі: свіжина і ковбаси, млинці і налисники, картопля з часником і голубці і багато інших страв, а ще наливочка на козацьких травах та хуторські десерти – було дуже смачно і по святковому. 

 

 

 

 

До середини ночі йшло святкування і весь вечір нас ввічливо і привітно обслуговувала за столом господиня Хутору пані Лариса, але все ж таки після лазні і відвідування «Шинка» вже хотілося прилягти на гарні старовинні ліжка в нашій Хаті Писаря. Що ми і зробили…

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Другий день нашої святкової поїздки був не менш насиченим!

           Гарні і дуже смачні: сніданок, обід та вечеря( знову всі страви були приготовлені в печі),

верхова їзда на коні Білані

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 (прогулянкою на конях з нами займався син господаря маєтку Дмитро – теж справжній козак-дякуємо йому теж за гостинний прийом і екскурсію по конюшні)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

змагання зі стрільби з лука

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

тренування і змагання по киданню ножів 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

і звичайно, 

поїздка до Національного історико-культурного заповідника “Качанівка” з величним пейзажним парком кінця ХVIII - початку XX сторіччя. 

      Алеї і стежини парку сходжені ногами Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Михайла Глінки, Миколи Костомарова, Миколи Маркевича, Михайла Врубеля, братів Маковських та багатьох інших видатних людей свого часу.


Трохи історії «КАЧАНІВКИ»:

       Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» створено в 1981 році на основі палацового ансамблю і парку дворянської садиби, яка була заснована в 1770-х роках і яка на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що збереглася в комплексі.

Другий будівельний період садиба переживає у 1808-1824 роках за нових власників — українського поміщика Григорія Почеки (1765-1816) і його дружини Параски Андріївни (за першим шлюбом Тарновської). Розширюється територія садиби, палац перебудовується в стилі російського класицизму, зводяться нові будівлі різного призначення, закладається пейзажний парк.

        Після вступу 1824 року у володіння Качанівкою поміщиків-меценатів Тарновських, починається найбільш цікавий період, що продовжувався більше 70-ти років і приніс славу цьому чарівному куточку малоросійського краю як своєрідному культурно-мистецькому осередку, який приваблював кращих представників творчої інтелігенції. Цьому сприяло архітектурно-художнє середовище, привітлива гостинність господарів і чарівна неповторність української природи, уособленої у величезному садибному парку площею понад 600 га.

         В Качанівському альбомі для гостей залишили автографи М. Гоголь, П. Куліш, М. Костомаров, М. Максимович, Г.Барвінок, художники Л. Жемчужніков, О. Волосков, А. Горонович, В. Рєзанов, М. Врубель, М. Бодаревський, брати В. і К. Маковські, відомі історики Д. Яворницький, О. Лазаревський, М. Маркевич, Г. Житецький, багато інших славетних митців, вчених, громадських і культурних діячів. Всього ж в альбомі більше 600 автографів.

        Качанівка відігравала виключну роль у творчості багатьох відомих митців того часу. Впродовж 1836-1838 років в садибі проводив літні вакації талановитий художник, учень Академії мистецтв Василь Штернберг, який тут написав кращі свої твори, за що був удостоєний високих академічних нагород.

           Літом 1838 року в Качанівці плідно працював над оперою «Руслан і Людмила» Михайло Глинка. Тут він писав пісні, романси, кантату на честь Г. Тарновського «Гімн господарю». Деякі твори вперше виконувались у супроводі місцевого кріпосного оркестру, яким диригував сам маестро. Після від"їзду Глинки в садибі назавжди утвердився культ композитора.  

        

          І зараз на пагорбі, біля Майорського ставу, стоїть струнка, білокам"яна альтанка, названа його іменем, як символ російсько-українського культурного єднання.

             , коли він залишив в альбомі автографів запис: «І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла...». В садибному парку збереглась галявина, де під віковим дубом поет спілкувався з місцевими селянами і кріпосними музикантами. Неподалік височіє могила-курган художника Григорія Честахівського, товариша і духівника Т. Шевченка, який передав у Качанівку особисті речі, рукописи, художні твори Кобзаря.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Знаменно, що Тарас Шевченко у травні 1843 року, під час своєї першої подорожі по Вкраїні, їхав з Петербурга прямим призначенням у Качанівку, куди перед тим переслав свою кращу картину «Катерина». Останній візит Великого Кобзаря в Качанівку датовано 21 серпня 1859 року, коли він залишив в альбомі автографів запис: «І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла...». В садибному парку збереглась галявина, де під віковим дубом поет спілкувався з місцевими селянами і кріпосними музикантами. Неподалік височіє могила-курган художника Григорія Честахівського, товариша і духівника Т. Шевченка, який передав у Качанівку особисті речі, рукописи, художні твори Кобзаря.

 

           Качанівський ансамбль — один з найбільших, найяскравіших взірців садибної архітектури, суголосний найкращим традиціям світового палацово-паркового мистецтва.               

          Садиба була заснована відомим російським полководцем, графом П.О. Рум’янцевим-Задунайським (1725-1796) як одна із резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії. Тоді ж, за проектом російського архітектора Карла Бланка, український зодчий Максим Мосцепанов вибудував розкішний палац у романтичному стилі і спланував регулярний парк при ньому.

           Свого розквіту Качанівка досягає в період господарювання Василя Тарновського молодшого (1837-1899). Відомий ліберально-громадський діяч, фанатичний колекціонер українських старожитностей, істинний меценат і патріот України Василь Васильович перетворив садибу у справжню архітектурно-художню перлину, яка і сьогодні вражає відвідувачів своєю величчю і чарівністю. Дві пристрасті жили в ньому — садибний пейзажний парк і колекціонування. Обидві справи він виконав у повній мірі, чим заслужив вдячність нащадків.

            Качанівський парк, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним з найбільших пейзажних садів в Україні і Європі. Та не в розмірах його унікальність, а в тому, що він увібрав в себе все найкраще, чим багате світове паркове мистецтво і українська природа. В різномаїтті кольорів і пахощів, в кришталевій чистоті джерел, в дзеркальній гладі великих і малих ставків (площею 116 га) зачаровує парк своєю неповторною красою. Тут збереглись паркові мости, овіяні легендами гірки Кохання і Вірності, «Романтичні» руїни на березі Великого ставу, які є унікальною пам"яткою садово-паркового мистецтва XVIII ст. В парковому масиві нараховується понад 50 порід дерев і 30 видів кущових. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лістостепу - ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горіхоплідний. З порід екзотів привертають увагу бархат амурський, лох вузьколистий, птелея, катальпа.

            Колекціонуванням В. В. Тарновський захопився ще в студентські роки. Основу його унікального зібрання складали козацькі реліквії і безцінна шевченкіана. Серед раритетів колекції були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, козацькі клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів козацького руху. Не менш цінним був і шевченківський розділ, який нараховував 758 одиниць. Це був справжній музей українознавства, заповіданий колекціонером-меценатом Чернігівському губернському земству для створення музейних експозицій. Качанівська колекція оцінювалась сучасниками в кілька сотень тисяч карбованців сріблом. Насправді ж, вона була й залишається, хоч і в розрізненому вигляді, безцінною.

            Інтерес до колекції привів у Качанівку 1880 року Іллю Рєпіна для продовження роботи над знаменитою картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Протягом майже всього літа художник з натхненням замальовував козацькі реліквії, писав портрети господарів садиби, пейзажі, захоплено працював над картиною «Вечорниці».

            Значні витрати на благодійництво й колекціонування, широкий спосіб життя, прийнятий в Качанівці, поставили Тарновського на межу розорення. 1897 року він змушений був продати викохану садибу мільйонеру-цукрозаводнику, теж відомому колекціонеру-меценату, Павлу Харитоненку (1852-1914). Новий господар розгорнув у помісті великі будівельні роботи. Був капітально відремонтований і частково перебудований палац, який набув сучасного вигляду: з"являються нові садибні будівлі, більшість із яких збереглась до наших днів. За рахунок придбання сусідніх лісових ділянок розширився парк. Садиба була електрифікована і телефонізована.


До речі, Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» увійшов до фіналістів всеукраїнського проекту «7 ЧУДЕС УКРАЇНИ» і по приїзду в Київ ми, звичайно віддали свої голоси за Качанівський ландшафтно-архітектурний ансамбль!!!


 

 

 

 

 

 

 ***

 

 

На ранок третього дня після гарного сніданку, (узвару нам с собою дали ще в дорогу-бо так сподобався…))), після ВЕЛИКОЇ ПОДЯКИ господарям «Соколиного хутору» (пану Миколі, пані Ларисі та їх сину Дмитру) за гостинність і теплий радушний прийом ми відправилися до Гетьманської столиці – міста БАТУРИН!

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 Стареньких хат привітливі віконця.

 Чумацький віз із сіллю у дворі.

 Вітряк високий крильми ловить сонце.

 І варта, що маячить у горі.

 

 Козацький хутір. Шаблі і рушниці.

 І гетьмана Мазепи булава.

 І сокіл ясний—горда, вільна птиця

 Грудьми повітря синє розрива.


 Нехай наша пісня полине,

 Стрілою через віки.

 На Хутір, на Соколиний

 Козацькі ведуть шляхи.


 То ж вище здіймай знамена,

 Відновимо славу свою.

 Ти вічна! Моя Україно!

 В труді і в священнім бою!

 

***

 

          Батурин має надзвичайну ауру. Тайна, загадка відчувається в Батурині на кожному кроці. Замовивши  послуги екскурсовода в БАТУРИНСЬКІЙ ФОРТЕЦІ ми були захоплені розповіддю екскурсовода, ступаючи землею, стежками, якими ходили Гетьмани, вже побачили перед собою не просто мальовниче село - перед нашими очима постав величний, золотобанний Батурин.

           І хоча за триста років, починаючи з Меншикова, з Батурина вивезли все, а що не змогли вивезти - підірвали, розібрали, попалили, та залишилась земля, від якої черпали наснагу наші Гетьмани, їх соратники - Дмитро Туптало (більш відомий як Митрополит Димитрій Ростовський), Адам Зернікау, Пилип Орлик, Гедеон Одорський, Володимир Сокальський ( не злічити всіх ), яка має неповторну надпотужну ауру, величезну енергетику, вклонитися якій щорічно, з усіх куточків України, приїздять тисячі чоловік. І Батурин нас не розчарував.

           Милують око величні краєвиди заплави Сейму, які відкриваються з батуринських пагорбів, і тихі затишні місця. Околиці селища, дорога до Миколо-Крупицького монастиря зачаровують своєю первозданною красою. Озираєшся навкруги і здається, що потрапляєш на три - чотири століття назад - навкруги ні душі, лише озера повні риби, луки на яких спокійно пасуться табуни коней та безліч домашнього птаства, ліси багаті на гриби та ягоди. Інколи навіть не знаходиться потрібного слова там, де земля сказала вже все.

           Після відвідин Батуринської Фортеці ми заїхали ще до Палацу Кирила Розумовського.

           Палац Розумовського був побудований в 1799-1803 роках в класичному стилі. Проект палацу створив сам Чарльз Камерон - шотландець і італійський архітектор А. Рінальді. Для будівництва палацу було вибрано найкраще місце, яке можна було відшукати в Батурині, на горі та над рікою Сейма.

          Незважаючи на більш ніж столітнє запустіння, палац ефектно височіть над крутим схилом широкої річки і захоплює своєю величчю всіх проїжджаючих по шосе Київ-Москва.

          Споруда так і не була завершена, оскільки гетьман помер у рік закінчення будівництва. Розумовський так і не встиг пожити в палаці. Будівля переходить його синові Андрію, а в 1822 році за борги, палац у сім"ї забирають і передають військовому відомству. З тих пір палацом практично ніхто не займався. Довгий час палац був у напівзруйнованому стані, кілька разів частково реставрували. Флігелі були розібрані ще в радянські часи. Зараз Палай реконструйовано.

           Палац складається з трьох поверхів, з широким балконом і колонадою. Так само при ньому знаходиться великий сад.


          Батурин з його неповторним природним ландшафтом та особливою розпланувальною композицією, безперечно, є цінною пам´яткою містобудівного мистецтва. Її не можна побачити й оцінити за один раз, але можна назавжди закарбувати в пам´яті після розважливих прогулянок з екскурсоводом. Прогулянка по Фортеці та Парку біля Палацу Розумовського заспокоює нерви, дає можливість відсторонитись від суєти, самі по собі приходять думки про довершеність Божого творіння та рук людських, з"являється почуття надзвичайної окриленості. Саме тут, в далині від галасу великих міст, відчуваєш плин історії, тут приходить натхнення, тут проникаєшся патріотизмом.


  

Після відвідин Батурина, ознайомившись з його унікальними пам"ятками архітектури, історії, археології, природи, послухавши захоплюючі розповіді екскурсовода, пройшовши стежками, якими ходили наші Гетьмани і відчувши в своєму серці всю чарівність України доби Гетьманщини, ми з гордо піднятими головами за рідну неньку-Україну, спокійно відправилися назад до рідного Києва!

Рекомендуємо і ВАМ!!!!!




Никогда не беспокой другого тем, что ты можешь сделать сам.
Л. Толстой   


Расширяется перечень начинок для тортов...


Новая услуга-ШОУ ВОЕННЫХ БАРАБАНЩИКОВ








Е-mail: vitayu2005@ukr.net
Офис: (044)229-7713; (044)228-9802; моб. (067)6839-007
Адрес: г.Киев,Бизнес-парк "Нивки-Сити",пр-т Победы, 67, ЦП,оф.114.





Все права защищены.
Любое коммерческое использование иными лицами
размещенных на сайте материалов и фотографий запрещено